пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

Література, перетворена на подорож містами — розмова із авторками проекту «Їздець»





Двоє дівчат, які роблять літературу і письменників з різних українських міст ближчими до читача завдяки екскурсіям і мандрівкам — Оля Гончар та Галя Танай — розповіли 5Books про те, як ідея зробити літературний путівник переросла на повноцінну справу, що поєднує туризм, літературу, майстер-класи, хобі та роботу:

— «Їздець» провів вже низку подій, які досить добре «прозвучали» в ЗМІ та серед любителів літератури і подорожей. Які перші підсумки, висновки, уроки отримали за цей рік?

Ольга Гончар: — Люди люблять цікавих спікерів і інформацію, тому ми отримуємо багато компліментів щодо контенту, який  представляє проект «Їздець» завдяки нашим дорогим лекторам. У нас жахлива інфраструктура, тому розвивати туризм треба починаючи з неї, а все інше – унікальні культурні пам’ятки, музеї, місця, спеціалісти-екскурсоводи і дослідники є, просто їх треба зв’язати якісними дорогами, а пропозиції доступної їжі і житла починають з’являтися. Безумовно, пам’ятки, музеї теж потребують оновлення, але розганятися є куди.



Галина Танай: — Я усвідомила, що часто ми бігаємо по замкненому  колу: туристи не їздитимуть навіть у суперцікаве містечко, де немає притомного готеля чи хостела, а готелю й комфортних умов проживання не з’явиться, доки в місті не буде туристів. Звідси прийшло розуміння, наскільки важлива взаємна готовність робити крок назустріч для бізнеса і культурного сектора, розуміння того, що ми можемо бути одне одному корисні. Це питання, по-перше, здорового глузду, по-друге – довіри.

Якщо говорити про особисті висновки і уроки, головних два. Перший – знайди близьких за духом людей і не бійся делегувати повноваження, хоч як це складно. Другий – якщо ти чогось не вмієш, навчись, а, як не виходить – змирись і звернися до фахівця.

Наприклад, у нас був короткий період експериментів з «дизайном»: мені стало соромно постійно смикати колегу-дизайнерку, яка з любові до мистецтва допомагала нам з афішами та іншою візуалкою і відмовлялася брати з нас гроші (слід визнати, що платити за цю роботу стандартну для ринку суму ми поки що і не можемо).  Я попросила навчити мене робити бодай афіші і почала займатись цим сама. Все закінчилось тим, що ми повернулися до співпраці з дизайнером, але придумали своєрідний бартер, який дозволяє нам допомагати одне одному своїми вміннями. Це був дуже корисний урок. І це теж до питання довіри.

— Як просуваються справи із друкованим путівником? Пам'ятаю, що така ідея озвучувалася, і в часових термінах фігурував випуск цієї осені, якщо не помиляюся
Галина Танай: — Осінь фігурувала на самісінькому початку роботи з путівником, коли я ще працювала над проектом сама і не дуже думала про туристичну частину. Щойно почалися тури та екскурсії, стало ясно, що нас на все не вистачить, і вихід путівника доведеться трохи відтермінувати.

Тобто встигнути, звісно, можна було, але дуже хочеться не налажати і зробити класне видання, яке не лежатиме «мертвим грузом» на полицях книгарень. Зараз закінчуємо роботу над останніми текстами та починаємо займатись оформленням. В будь-якому разі, на Книжковому Арсеналі путівник точно буде.

— До речі, про осінь. Які події проводить «Їздець» цієї осені (або вже провів)? Хотілося би дізнатися трошки детальніше, поза тими анонсами, які час від часу траплялися в Facebook


Ольга Гончар: — У нас насичені робочі дні незалежно від пори року. У вересні-жовтні ми були на «Форумі Видавців», а також організували дводенну літподорож за маршрутом «Франківськ-Бучач». Тут більше розкаже Галя. Ходили до  письменників на Байковому кладовищі з Ростиславом Семківим, дізналися про книжкові секрети київських парків та Київ Булгакова від Влади Осьмак, поринули у вир революції і життя літераторів 1917-1920 років з Яриною Цимбал, милувалися будинками Городецького з письменником Олесем Ільченком.

Із найважливішого, ми почали виходити за межі літературних тем, і почали співпрацю з дослідниками життя і творчості художників (Мурашко, Малевич). Водночас, залишаючись вірними літературі ми вирішили проекспериментувати і протестувати формат поєднання літературних прогулянок із навчанням креативному письму. У цьому випадку прогулянка стає інструментом для збору вражень, інформації, які потім лягають в основу тексту. Працювати в «полях» із нами погодилася Гаська Шиян. І от уже на цих вихідних ми побачимо, що з цього вийде. А ще... :) А ще «Їздецю» для екскурсії відкрив двері навіть коньячний завод у Бучачі. Про цей ексклюзив розповість Галя :)

Галина Танай: — Коли програма туру до Франківська і Бучача вже була готова, я крутила її і думала: чорт, все класно, але чогось не вистачає. Тут я згадала, що в Бучачі є коньячний завод! З’ясувалось, що все не так просто: екскурсій для відвідувачів на заводі не роблять, усе треба погоджувати з головним офісом у Києві, але наша бучацька фея, письменниця й програмна директорка Літературного центру Агнона Мар’яна Максим’як, знайшла потрібні контакти, і заводи нас таки прийняв.

Що сказати – аромати там витають ще на вході, і весело групі стало задовго до дегустації. До того ж, коли головний технолог - одесит, розповіді про нюанси дистиляції, прогулянки по цехах і куштування напоїв набувають зовсім інших барв. І з літературною тематикою все це поєднується просто ідеально



— Які міста вдалося «відкрити наново» для поціновувачів літератури? Бо зазвичай у нас говорять про Львів, Київ, Харків, Чернівці як літературні міста; а от про міста менші згадують набагато рідше
Ольга Гончар: — Однозначно це Івано-Франківськ – місто «Станіславського феномену», місто в якому живуть  і працюють Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Василь Карп’юк та багато інших письменників. Впевнена, є ще в нас літературні міста – а коли ми їх знайдемо, то обов’язково розкажемо про них).

Галина Танай: — Для мене яскравим відкриттям став Бучач – невелике містечко на Тернопільщині, батьківщина нобелівського лауреата з літератури Шмуеля Йосефа Агнона. Крім того, там жив і творив скульптор Іоан Пінзель. Надзвичайно мальовниче містечко з готовою легендою і коньячним заводом Тому я дуже тішуся, що завдяки Мар’яні Максим’як там запрацював проект «Арт-Двір», а потім і Літературний центр Агнона – я вірю, що це саме той випадок, коли література може розворушити і сприяти розвітку цілого міста.

— «Їздець», якщо не помиляюся, зараз комунікує із аудиторією в основному через соцмережі. Є в планах запуск власного сайту чи мобільних додатків? Чи шукаєте людей під цей проект?
Ольга Гончар: — Не тільки через соцмережі. Ми використовуємо інструмент адресних розсилок, співпрацюємо зі ЗМІ. У нас є заготовки для сайту і ідеї для мобільних додатків. Ми потребуємо допомоги в цьому питанні, тож будемо раді, якщо хтось захоче приєднатися до нашої команди, але спеціально ще не шукали.

— Вашою роботою не цікавилися літературні фестивалі? Мені здається, такий додатковий піар локальним фестивалям не завадив би. Чи ви не співпрацюєте із ними в такому форматі?
Ольга Гончар: — Не цікавилися, але якщо нам буде цікаво рухатися в цьому напрямку, ми не горді, самі понаписуємо усім фестивалям з пропозиціями.



— Чи є якесь сприяння (чи хоча би спроби поцікавитися) щодо літературного туризму в Україні з боку місцевої влади? Не приходили до вас, скажімо, представники якого-небудь міського управління туризму і не казали «Галю, Олю, давайте створимо літературний маршрут в нашому Іванівську чи Петрівську, у нас тут народилися три українських поети»? :)
Ольга Гончар: — Було і таке) Але поки що наші розмови не сягнули далі переписки у Фейсбуці) Але і тут ми не горді, якщо треба буде, напишемо і владі і управлінню туризму і всім на світі)

Галина Танай: — Тут ще такий момент. Ми не проти співпраці з місцевою владою, бо, як і всі нормальні люди, прагнемо ефективної злагодженої роботи громади, активістів і місцевої влади. Але в українських реаліях все-таки слід бути обережним: завжди є ризик, що під шумок на твій проект наліплять партійну символіку, особливо в умовах перманентних передвиборчих кампаній.



— Про ваш «Їздець» активно писали і пишуть літературні блоги, видання, розділи нішевих ЗМІ про культуру — а великі, загальнотематичні медіа зверталися до вас? Наскільки загалом складно «просувати» такий нішевий проект?
Ольга Гончар: — «Радіо Свобода» писала, а «Українська правда. Життя» перепостила – це рахується?) А ще газета «День» була на екскурсії. Зараз ми більше думаємо, якими інструментами просувати наш продукт і як розширювати аудиторію, і менше про інтерв’ю про нас оргів, як таких. Але нами постійно хтось цікавиться – і це мотивує.  Для культурного продукту всі аудиторії і ЗМІ важливі, тож ми готові розповідати про «Їздець» на всіх інформаційних майданчиках.



Галина Танай: — Насправді проект активно працює неповних півроку, і в пріоритеті – розробка контенту. Звісно, промоція в медіа теж дуже важлива, але при цьому треба бути впевненим, що тобі точно є що сказати

— Що вас приємно здивувало у вашій аудиторії, а що — не дуже, за цей рік роботи? Яких змін ви би хотіли не лише в літературному туризмі, але й у сучасному літературному процесі в Україні загалом?
Ольга Гончар: — Аудиторія голодна на якісний український продукт і готова платити за нього помірну ціну. Із негативного – є в нас в країні «мертві» сезони, як на мене, пережиток Совка, під час яких всі не працюють, не відпочивають, взагалі неясно чим займаються) Десь пропадають люди, і все)) Щодо змін – я би хотіла, щоб наші люди почали цінувати те що в нас є і зосередилися на ньому, а не скиглили щодо того, чого в нас нема. Щоб більше були готові до співпраці, навчання, нових форматів роботи і експериментів.

Галина Танай: — За кілька місяців активної роботи мене вразило, наскільки сильний страх виходу з зони комфорту – навіть серед просунутих молодих людей. Скільки разів я вже чула фразу: «Я мало їжджу по Україні, тут все так складно, легше поїхати кудись за кордон». Я згодна, в нас усе складно,  а з інфраструктурою переважно біда. Але, соррі, в 20-25 років боятися сісти на рейсовий автобус і поїхати в нове місто, просто тому, що ти цим автобусом раніше ніколи не їздив і не знаєш, що воно там – це для мене нонсенс. З іншого боку,  на контрасті з цим страхом нового я тим більше ціную людей, які не бояться подорожувати, експериментувати і долати труднощі. До того ж, багато людей насправді потребують не те що навіть конкретного культурного продукту – просто якісного живого спілкування, яке не зводилося б до обговорення цін на продукти.



Якщо говорити про літпроцес загалом, мені хотілося б, щоб серед гравців українського ринку нарешті закріпилося адекватне ставлення до співпраці і виробилася звичка платити і вимагати оплати за роботу.  Ну і більш адеватне ставлення до критики. Бо найпоширеніша реакція навіть на конструктивну критику – «Сам дурак». І це аж ніяк не сприяє зростанню та розвитку.

— Не було думки зняти документальний фільм чи серію відеоматеріалів за маршрутами «Їздеця»? Маєте якісь нестандартні ідеї щодо подальшого розвитку вашого проекту (якщо це, звісно, не секрет)?
Ольга Гончар: — Були і ідеї щодо відео. Ідей багато :) Будемо потроху реалізовувати. Не знаю, чи варто дійсно про все розповідати одразу, багато чого треба допрацювати. Але «Їздець» точно буде ходити, їздити, слухати, читати, писати і вчитися :).

Галина Танай: — Напевно, Всесвіт все-таки вловлює думки: буквально днями одне якісне медіа запропонувало нам співпрацю в цьому напрямку. Детальніше зможемо розповісти трохи згодом, але те, що відеоконтент у нас скоро з’явиться – однозначно.



— Наостанок — ваші побажання нашим читачам 
Ольга Гончар: — Подорожувати, читати і оточувати себе людьми близькими по духу :)

Галина Танай: — Те саме :) а ще – не боятися витрачати на все це час і гроші. Бо враження і спогади – найцінніше, що є.

Фото до тексту: Ната Коваль, Ольга Гончар, Галина Танай, Альона Сапонова