неділя, 22 листопада 2015 р.

Дубравка Уґрешич та її «Форсування роману-ріки»





Вам траплялося читати книжку, яку можна роділити легко на дві чи три — але вони усі чомусь опинилися під однією обкладинкою; а до того ж, ви ще не можете до останньої сторінки однозначно собі відповісти «А чому взагалі обрано таку назву?» Роман Уґрешич — якраз з числа отаких творів. Втім, справа не лише в заголовку чи почуттях читача.

Хорватія та Сербія часів «єдиної Югославської країни-родини», розвинутий соціалізм та недорозвинутий соцреалізм — культурне тло для роману про роман, написаного Уґрешич. Як і будь-який твір пост-модернізму, він передбачає масу конотацій, алюзій та паралелей. Чого варте одна лиш постать героїні, схожої багато в чому на жінку-спокусницю з «Діамантової руки» радянського режисера (так, Уґрешич вивчала русистику, і знайомство її з російською — читай, «радянською російською» — культурою є досить ґрунтовним).

Хорватська письменниця 2000 року отримала престижну премію імені Генріха Манна. Українською її творів, на жаль, досі не знайти; от і «Форсування роману-ріки» довелося читати у перекладі російського видавництва «Азбука» (ненавиджу піратити книги, але окрім як скористатися «Флібустою» для пошуку і завантаження, інших варіантів не було).



«Роман-ріка» — не лише алюзія на потік літературного процесу, але й сталий термін європейських літературознавців; аби зрозуміти, про якого саме масштабу твори йдеться, візьміть «Сто років самотності» Маркеса, «Улісс» Джойса — оце і буде «роман-ріка». Один із центральних героїв  твори пише «роман усього всього життя», і вивозить його за межі соціалістичної батьківщини, аби видати нарешті за кордоном — але тут його твір крадуть. Інший невизнаний геній прагне бути схожим на американських митців — допоки не зустрічає на літературному з'їзді американського митця, схожого на себе неначе брат-близнюк. І все це — у Хорватії 80-х ХХ століття.

Потік подій та події-потоки переплетено в цій книзі, як у одній великій ріці; множать сутності, відсилаючи нас то до текстів європейських класиків, то до фільмів радянської доби про шпигунів та контрабандистів; а то просто до театру абсурду, де феміністки-письменниці хочуть зґвалтувати літературного критика, аби вчинити нестандартно — натомість завершують все стандартним вимазуванням його клеєм та вивалюванням у пір'ї (здається, так шельмували критиків-невдах ще за часів Шекспіра?)

Заґреб очима Уґрешич — це місце поєднання абсурдних, логічних та неможливих речей у єдино можливому варіанті реальності. Обрамлення у вигляді щоденника авторки лише додає текстові нереальності, саркастичності, іронії та авантюри. А от розв'язку передбачити практично неможливо — і їй точно позаздрили би автори детективних фільмів чи касових трилерів.

Письменниця слідом за декількома героями та героїнями своєї книги намагається форсувати перебіг «ріки» (життя, літератури, роману) — але зазнає фіаско: задуманого, проте виглядає воно як по-справжньому невимушене. Пародія, літературна гра та відцентровість характерна не лише для цього твору Дубравки Уґрешич, зазначають критики — але для мене саме цей роман став «літературним знайомством року»: принаймні, такого пост-модернізму цьогоріч зустрічати ще не доводилося. Раджу познайомитися і вам, якщо ви для себе ще не відкривали балканської літератури.

Фото: Music&Literature



Немає коментарів:

Дописати коментар

Прокоментуйте цей матеріал