четвер, 19 листопада 2015 р.

Artgnosis:new stage — як це було





Чи може інді-команда зробити літературний фестиваль у Вінниці настільки потужний, щоби на нього завітали представники літературної сцени, відомі не лише в колах поціновувачів альтернативної поезії, але й знані загалом імена – Сергій Жадан, Юрко Іздрик, Іван Байдак, Олексій Чупа  та Григорій Семенчук? Чи під силу ентузіастам згуртувати команду, здатну працювати одночасно на двох локаціях і приймати по декілька презентацій новинок сучасної української літератури? А якщо сюди вплести ще документальне кіно та театральні перфоманси? Ні, ви скажете, що це малоймовірно і потребує бюджету, тривалого часу на підготовку та виконання багатьох інших «але-але-але».

Інна Масленчук, Марина Однорог та команда волонтерів Artgnosis:new stage доводять — на всі ці запитання можна отримати ствердну відповідь. Під час прес-конференції, попри хвилювання та організаційну метушню, стало зрозуміло — команді вдалося зібрати всі ті імена музичної та літературної сцени, котрі серед покоління 20-30 років користуються найбільшою популярністю, і привезти весь цей розмаїтий букет на три дні до Вінниці, що саме по собі не є простою задачею.



Дійсно, такого рівня події зазвичай проводять у Києві чи Львові; але для відносно невеликої Вінниці є радше винятком, аніж правилом. Що скаже публіка — ми почули вже першого ж вечора, після того як «Жадан і Собаки» відіграли свій ударний сет із обіцяними хітами (нагадую, ми про це говорили із концертним менеджером гурту Анаід Агаджановою, на лекцію якої вирушили ввечері 13 листопада — і про це розповім в окремому матеріалі); після того, як молодіжка вінницької сцени вийшла до мікрофона читати свої тексти; після того, як відлунали перші запитання, прохання «на біс» та оплески. Але це все потім.



Спочатку в залі пабу BeefEater зібрались журналісти місцевих та загальноукраїнських ЗМІ послухати про те, яким буде цей, вже другий АртГнозіс — осінній, більш насичений не лише терпкістю холодного повітря надворі, але й терпкістю лірики.

Прес-конференція чи прес-розчарування?


В часи мого дитинства одна кабельна мережа рекламувалась пісенькою з текстом «Кабельне телебачення має велике значення». Вочевидь, дехто із місцевих телевізійників і досі в цьому переконаний; бо прес-конференцію за участю Сергія Жадана, концертного менеджера гурту «Жадан і Собаки» Анаід Агаджанової та організаторів фестивалю всі місцеві телеканали проігнорували. А головне — останній день передвиборчої агітації; тому ТБ радше бігало по передвиборчих штабах та місцевих «політичних селебріті», аніж згадувало, що в країні ще є культура, а не лише місцеві чиновники. Залишимо це на їхній совісті.



Але загалом про вінницькі ЗМІ як про покійників із приказки: або добре, або ніяк. Того вечора п’ятниці — на жаль — вийшло «ніяк». Враження, що журналісти або були розгублені, або не готувалися взагалі. Інакше чим пояснити поставлені «питання», які викликали посмішку не лише в організаторів та спікерів, але й в декого із приїжджих журналістів та гостей.



В 2015-му запитувати Сергія Жадана «чи плануєте ви ще щось написати», а одного із провідних українських культуртреґерів «чи варто займатися культурою під час війни» — це вже не моветон, це невігластво (дякувати небу, обійшлося без вже класичних «перлів» вінницької журналістики про «що вас надихає» та «де ви берете ідеї для своїх творів», які вже роками ставлять на кожній презентації кожного прозаїка чи поета).


Рятував ситуацію спокій на рівні дзену від Жадана — та вдало перехоплена ним ініціатива діалогу-монологу із аудиторією (інакше би прес-конференція ризикувала потонути в кількох недолугих питаннях і на цьому завершитися). Як все відбувалося — можете почути самі:



Перший день: енергійний старт 




Після розмови із Жаданом та того, як журналісти розійшлися, поетичну сцену в BeefEater розкачував «Тандем» Катрусі Танчак та Вікторії Дикобраз. Щось із «Семантики», щось — із нових текстів; от тільки публіки було не так багато, як хотілося би.



Паралельно у новій локації — The Factory — стартувала лекція Анаід Агаджанової — тут «розкачували» іншу тематику: як правльно робити культурні проекти, поєднувати різні форми мистецтва та управляти усім цим процесом, не даючи йому скотитися в творчий безлад. До речі, на лекції мало би бути як мінімум в декілька разів більше людей (з огляду на те, як постійно студенти скаржаться, що їм бракує практичних порад, а не нудних лекцій про теорію з книжок). Також цього дня про свою нову книжку розповів Іван Байдак.

А вечірню сцену окупувала спочатку молодіжна поетична тусовка — поети, чиї твори пройшли за конкурсом «АртГнозісу», ділилися своєю творчістю із аудиторією; а згодом і Жадан із «Собаками» запалили так, що в BeefEater стало затісно.

Але справжнім відкриттям вечора для багатьох вінничан того дня став гурт Zapaska (мені він відомий ще до того, як дует змінив формат та стиль музики; і заслуговує на вдячного вінницького слухача — що й відбулося того вечора).

День другий: Цікавий поетичний день та вечірня «Піанолажа»


Субота не лише зустріла гостей фестивалю дощем, але й розповіддю про літературні проекти, які виходять за межі звичних рамок прози й поезії. Трохи сонні, але натхненні учасники та відвідувачі потроху зібрались у The Factory на бранч та розмови про культуру поетичну та види візуального мистецтва.

Єва Якубовська розповіла (а надвечір і продемонструвала разом із дівчатам з театру «Склад 2.0») поетичний перфоманс «Ріка мертвого генерала». Олександра Федоришена та Томаш Деяк показали аудиторії, як можна перетворити плями від кави та чаю на повноцінну серію історій та листівок; були і презентації від Христини Венгринюк та «Чорних вівців», відеопоезія від «Magnus Opus» та розповідь про експериментальний проект молодої поезії «Встол»; показ від Фестивалю відеопоезії CYCLOP та презентація збірки Григорія Семенчука «More віршів та пісень». На презентацію Семенчука та Зази Пауалішвілі потрапити не вдалося з технічних причин; тому вирішено було надолужити все ввечері, на поетичному марафоні.

Для тих, хто на фестивалі не був, примітка: надвечір очікувався поетичний марафон із гостями з декількох українських міст — і тут відбулась форс-мажорна ситуація, котра вчить нас, що «зірки» української музичної сцени ставляться до своїх фанатів поза містами-мільйонниками взагалі без усілякої поваги.

На відміну від «Жадана і Собак», які попереднього дня відіграли свій саундчек ще до прес-конференції, Pianoboy не лише спізнилися на 2 години — але й зажадали проводити свій саундчек та монтаж апаратури просто серед переповненої зали. Внаслідок цього поетичний марафон було перенесено на неділю, а виступ театру «Склад 2.0» відкладено на годину. Сказати, що це було розчаруванням, буде надто голосно — редакцію 5Books цікавила насамперед літературна сцена, а не музична. Але на майбутнє можемо зазначити: якщо в переліку подій на фестивалі ви побачите гурт Дмитра Шурова, будьте впевнені — щось піде не так (про аналогічні запізнення на годину-півтори нам також повідомили і відвідувачі львівського та київського концертів), тому краще просто на цей день нічого не плануйте.

День третій: Музичний фінал та зміни у програмі


Кардинальне переписування денної програми сталося через події суботнього вечора плюс стало відомо, що Анета Камінська та Юрко Іздрик не приїдуть через особисті обставини; відтак фактично залишився один лишень поетичний марафон від молодих імен української літератури — приїжджих та місцевих. А от вечір було присвячено кільком музичним виступам.

Післясмак Artgnosis


В цілому подія вдалася, але мала ряд нюансів, перший з яких — це проблеми зі звуком (вони на одній з локацій просто переслідували доповідачів і під час голосових виступів, і під час відеопрезентацій); проблеми зі сценою на іншій локації (фотографи сиділи час від часу один в одного на голові, особливо під час перфомансів). Все це технічна сторона, яка не зменшує двох важливих речей.

Перша — молода українська література є, пробивається на широку сцену і отримує підтримку зокрема з боку ключових видавців (як «МерідіанЧерновіц», який взяв під своє «партнерське крило» мистецьке об’єднання Artgnosis, починаючи з осені 2015-го, і привезе до Вінниці зокрема Любку та його «Карбід» на початку грудня).

Друга важлива річ — повторюся — інді-команда може організувати багатоденну подію і зробити це досить непогано; але ця ж команда має також вчитися і вдосконалювати навики менеджерів, а не лише демонструвати високий рівень зацікавленості в культурному процесі. Сподіваємося, всі висновки будуть зроблені, і навесні третій Artgnosis буде ще кращим організаційно та ще більш наповненим.




Немає коментарів:

Дописати коментар

Прокоментуйте цей матеріал