субота, 31 жовтня 2015 р.

78 років нагадуванню із Карелії




78 років тому НКВС розстріляло 1111 політв’язнів в урочищі Сандармох. 27 жовтня почався Перший соловецький етап розстрілів — і завершився 4 листопада. Хто були ці люди, котрих вбивали пострілом у голову бійці у «червоно-синіх шапках»? Можливо, вбивці дітей та грабіжники-рецидивісти? Чи хоча би учасники збройного опору проти «совецької» влади?

Протягом 30-х років ХХ століття у Сандармосі представниками НКВС було розстріляно понад 9,5 тис осіб із 58 націй та народностей. Основний відсоток розстріляних був спецпоселенцями та в’язнями з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також… жителі навколишніх сіл (очевидні свідки масових кар нагорло, які не були потрібні «режиму Рад», що возив закордонних письменників та істориків на гостину із червоною ікрою та різносолами, аби показати, що ніякого голоду та «м’ясорубки» в «найкращій країні на Землі» не відбувається).

Сандармо́х, що знаходиться в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія РФ, був спеціальною територією, яка використовувалася органами НКВД СССР для проведення масових страт цивільного населення. Убиті в першу та наступні хвилі розстрілів 1937-го — священик з Ватикану, котрий збирав дані про порушення прав людини в Радянському Союзі, видатні майстри культури, вчені, військові, державні діячі, священнослужителі з країн, окупованих СРСР, 198 осіб — вихідці з України, зокрема митці Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, професори-історики Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, письменник та міністр освіти УНР Антін Крушельницький.

Люди, котрі могли стати «сіллю землі» та гордістю нації в будь-якій країні, в «совєцькій» тоталітарній наддержаві, створеній бандитами, космополітами та лівими утопістами, стали просто безіменними могилами в карельських болотах. Чи зробили ми з цього бодай якісь висновки?

Українські історики та активісти створили Список Сандармоху — список осіб, репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які відбували покарання в Соловках та були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Але як і у випадку із життям та смертю Василя Стуса, висновок має бути трохи глибшим, ніж просто фіксація трагедії та визнання негативного впливу комуністичної ідеології та політичної машини на культурну спадщину та скарби нашої нації. Ці високі слова мають значення для істориків, для культурологів, для політиків. Але для простих громадян значення має інше.

У листопаді-грудні 2015 року у Києві стартують лекції про «Розстріляне Відродження». Знакові письменники сучасності говоритимуть про тих, хто не встиг дописати, донести, досказати. Уявіть, що могли би залишити сучасним 20-30-40-річним Курбас, Зеров, Куліш, якби рука чекіста не увігнала їм кулю в потилицю тими жовтневими холодними днями.

А тепер спроектуйте події, далекі від літератури, але близькі до її читачів в Україні, пов’язані із нащадками тих, хто був кухарем Сталіна, водієм Молотова чи секретарем Берії — спроектуйте їх на сучасність.

Сандармох — це не сторінка в історії і не «минуле». Це — нагадування про загрозу, яка виникла майже 80 років тому і не зникла досі. Бо не зникли бажаючі «зачистити» літературу, культуру, ідею, територію України та українського народу. Бо не зникли любителі «товаріща Сталіна» (лиш поховались до пори; а он скільки їх виходило в перші дні травня та дні листопада по всій Україні, особливо на Півдні, Сході та й у Центрі нашої держави «святкувати» торжество катів під червоним стягом над здоровим ґлуздом та можливістю культурного, мистецького, наукового відродження України ще тоді, 70-80 років тому).

Невелике уточнення — дуже часто розстріли проводили «на честь Жовтневої революції». Так, саме того самого кривавого заколоту п’яних матросів та солдатів царської армії та флоту, що поєднуючи промови Ульянова із есерівськими агітками, намагались «новий мір построіть», розстрілюючи багатих городян та виносячи на штиках неледачих селян, котрим не подобалась перспектива панування людей, що не вміли навіть написати власне прізвище, зате добре і влучно вміли стріляти — не нагадує нічим маріонеточні «ЛНР» та «ДНР» на Сході України, започатковані «великоросами» у 2014-му?

І коли в ЗМІ цими днями знову чуємо новини з Росії про розгром Української бібліотеки у Москві; обговорюємо обшуки у діячів культури там же; коли знову невідомі слідчі шукають «бандерівський слід» в підшивках дитячого журналу; а в Криму за «неправильну» книжку можна дістати арешт — це в нас вдивляється порожніми очницями велетенський череп Сандармоху. Він — нагадування про те, що повернення катівень та розстрілів — суто питання часу для машини, що змінила червоний стяг на триколірний, але не змінила власної сутності. Не забуваймо про це.