понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Найкращі українські бібліотеки року — сигнал із повної невідомості




Українська бібліотечна асоціація спільно з Міністерством культури України провели конкурс «Бібліотека року» та Всеукраїнський конкурс з популяризації читання на сайтах бібліотек України. Ось що з приводу цього нам повідомляє сайт українського Мінкульту:

«— За рішенням журі, почесне звання «Бібліотека року 2015» присвоєно Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара (директор – Коротун Н. І.) за проект «Бібліотека: зміни… реалії… майбутнє».

ІІ місце у конкурсі отримала Бібліотека-філія №4 Полтавської міської централізованої бібліотечної системи за проект «Полтавські зустрічі. Популяризуємо українську книгу».

ІІІ місце у конкурсі отримали Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка за Бібліопроект «Креативна середа» та Мелітопольська центральна міська бібліотека ім. М. Ю. Лермонтова (м. Мелітополь Запорізької обл.) за проект «Мелітопольський контактний центр для тимчасових переселенців».

Абсолютним переможцем за кількістю набраних балів Всеукраїнського конкурсу з популяризації читання на сайтах бібліотек України у 2015 р. стала Національна бібліотека України для дітей.

1 номінація: Кращий сайт з популяризації читання бібліотеки національного/державного рівнів

Конкурс не відбувся

2 номінація: Кращий сайт з популяризації читання обласної бібліотеки

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека.

Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія.

3 номінація: Кращий сайт з популяризації читання районної/міської централізованої бібліотечної системи (ЦБС) та філії районної/міської ЦБС

Центральна бібліотека Хмельницької міської централізованої бібліотечної системи.

Міська спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода гвардія», м.Київ.

Центральна міська публічна бібліотека ім. М. Горького, м.Краматорськ Донецької обл.

4 номінація: Кращий сайт з популяризації читання бібліотеки для дітей/юнацтва

Хмельницька обласна бібліотека для дітей ім. Т. Г. Шевченка.

Херсонська обласна бібліотека для дітей ім. Дніпрової Чайки.

Черкаська обласна бібліотека для дітей.

Львівська обласна бібліотека для дітей.

5 номінація: Кращий сайт з популяризації читання бібліотеки вищого навчального закладу

Науково-технічна бібліотека Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна.

Бібліотека Бердянського державного педагогічного університету, м.Бердянськ Запорізької обл.

Всеукраїнський конкурс на здобуття звання «Бібліотека року» – щорічний конкурс , який з 2008 року організовується та проводиться Українською бібліотечною асоціацією спільно з Міністерством культури України.

Метою конкурсу є підвищення престижу бібліотек у суспільстві, ролі бібліотек у соціокультурному та інформаційному просторі країни; стимулювання творчої ініціативи бібліотек України у наданні безперешкодного доступу до інформації та підвищенні якості бібліотечно-інформаційного обслуговування користувачів на умовах оперативності, доступності, комфортності; визначення кращих інновацій у галузі бібліотечно-інформаційних технологій, ідей, що сприяють ефективній роботі українських книгозбірень».

А тепер, коли з офіціозною частиною покінчено, виникає низка логічних запитань.


Як виглядає популяризація?


Що таке популяризація книги та користування бібліотекою в розумінні чиновників Мінкульту? Проведення круглих столів та розсилка електронних листів за їхніми підсумками із обов'язковим звітуванням начальству «нагору»? Проведення виставок під час Дня міста, на які ніхто не ходить? Спостерігаю подібне дійство декілька разів на рік у власному місті: стенди з книжками, які навіть часом закликають робити селфі — і до яких навіть з пустої цікавості радше підходять пенсіонерки, аніж підлітки та молодь. Популяризація на папері — а на презентацію книги про досягнення сучасної науки та інтернету (як та, що днями відбулась у вінницькій »Книгарні Є» від видавництва «Літопис», і про яку ми поговоримо днями) — на цю презентацію приходить наймолодша людина віком 22 роки, і жодного підлітка. Це і є популяризація? Що популяризують «дитячі дні» в бібліотеках —Марка Вовчка як праобраз феміністки? Історію про Чіпку та «хіба-ревучих» волів? 80% сайтів (як не всі 95%) з тих, що наведено в переможному спискові Мінкульту, відгонять саме тими «волами» — але ніяк не релевантністю до сучасності.


Чи захоче дитина читати ці сайти?



В моєму віці у людей є вже власні діти, в мене поки що є лише похресниця, але теж того віку, коли активно читають книжки (чи бодай сайти і журнали) — і тому я трохи приглядаюся до того, що пропонує «офіційний» інтернет-простір тих самих бібліотек, розважально-освітніх та культурних проектів. І те, що я там бачу, відлякує навіть дорослого досвідченого інтернет-користувача — не кажучи вже про дітей. Ні за тематикою, ні за наповненням, інформативністю, частотою оновлення, дизайном та актуальністю більшість «переможців» мінкультівського рейтингу сайтів бібліотек не заманять до себе ніяких юних читачів (навіть якби й доплачували за це їхнім батькам).


Технічна сторона як «привіт із 2002 року»



Дизайн — це взагалі окрема тема розмови, болюча і незрозуміла для поважного віку тітоньок та дядечок, які зазвичай опікуються такими ресурсами (або перекладають це на плечі власних, трохи молодших родичів, «прилаштованих» технічним адміністратором до бібліотеки). На щонайменше зауваження починаються заупокійні голосіння про відсутність коштів на розробку нормального ресурсу — одночасно із тим ігнорується той факт, що WordPress + одна із кількох десятків загальнодоступних безкоштовних тем могли би надати цим інтернет-представництвам бібліотек бодай якогось притомного вигляду (мовчу вже про пільгові умови сервісів Google для освітніх та навчальних установ і зокрема бібліотек — просто треба заповнити декілька заявок англійською, ніякої «вищої математики» в цьому процесі немає).

Домен та адреса, які неможливо запам'ятати і прочитати / набрати з першого разу без помилок, верстка, від якої очі лізуть на лоба, миготіння якихось кнопок та баннерів, котрі були дуже популярні десь так років 15 тому — повний набір стандартного бібліотечного сайту. Можливо, це варто виправляти не проведенням конкурсів та рейтингів, а хоча би вдосконаленням програм підготовки працівників тих самих бібліотек?


Де мобільні пристрої?



Підлітки в Україні 2015-го — це основні користувачі планшетів. Чи є бодай в одного із переможців мінкультівського рейтингу версія сайту з адаптивною версткою? Чи є нативний мобільний додаток? Чи є гейміфікація сайтів чи окремих тематичних розділів для наймолодших читачів? Всі три відповіді — негативні. Про яку популяризацію бібліотек серед читачів молодшого, середнього та старшого шкільного віку ми говоримо в такому випадку?


Про який престиж ви говорите?



В Україні щонайменше 50% населення не читають не те що книжок, а навіть газет та журналів. Чим швидше Міністерство культури визнає цю проблему першочерговою і сприятиме створенню мобільних книгарень, розвиткові сервісів на кшталт радянського «Книга поштою», створенню сайтів бібліотек, доступних на мобільних пристроях (через грантові програми, мікрофінансування, цільові субвенції) — тим більше ми наблизимося до реального просування книжок для аудиторії, до реальної популяризації читання. Бо зараз користувачі соцмереж впевнені в тому, що «сьогодні модно читати» — а вже за 20 км від Львова, Києва чи Харкова ви не знайдете нікого молодшого 18 років, хто бодай прочитав щось за рік, окрім підручника чи збірника шкільних творів з «критикою». І насправді ось це — проблема; хоча про неї ніхто не відзвітовуватиме бадьорими прес-релізами.

І те, що цьогоріч нікому не вручено премію за сайт загальнонаціонального рівня із популяризації читання — це звучить не як проблема журі чи творців веб-ресурсів про книжки. Це — важкий симптом всієї системи бібліотек та книжкового просвітництва в Україні. Важкий, проте такий, що піддається лікуванню; залежить лише, чи візьмуться книгарі, бібліотекарі, видавці та держава за це питання.