середа, 7 жовтня 2015 р.

Вінницька подорож Іздрика та «Календар любові»


Юрко Іздрик міг потрапити до Вінниці ще 2011-го — але не потрапив через переїзд «Книгарні Є» в інше приміщення. Втім, судячи з того, що відбувалося ввечері 5 жовтня 2015-го, чотири роки витримки дають розкритися смакові не лише вина чи коньяку, але й розсмакувати тонкощі в літературі. Іздрик-прозаїк відійшов в минуле; натомість до вінничан завітав Іздрик-поет — і не сам, а з новою своєю збіркою «Календар любові».


Дуже дивно, але попри те, що вперше на місцевих теренах презентація та спілкування із автором проходили просто неба, вдалося створити атмосферу камерності, якої не завжди можна побачити і відчути навіть у закритому приміщенні. Зазвичай такою буває атмосфера в колі біля вечірнього вогнища десь у горах чи в степу, в колі людей, що зібрані хай і волею випадку, та у важливий час і у важливій атмосфері.


Урочистість і пафос? Ні, на щастя їх не було, хоч модератор Катерина Калитко і назвала з посмішкою головного гостя «брахманом, ґуру та заклиначем стихій». Зате не бракувало щирості і цілком були відсутні будь-які «понти», властиві людям, котрих критика та читачі зараховують до когорти живих класиків.


Динаміка на тлі медитативності голосу та лірики Іздрика? Їх не бракувало: люди підходили, йшли, залишалися, чули, відчували, запитували про щось один в одного та в оточуючих, фотографували та записували відео (кожен же хоче мати частинку «легенди» бодай для власної сторінки «ВКонтакті»); зачудовано німіли в тиші чи голосно аплодували — ми зібралися того вечора, аби перевідкрити для себе Іздрика через його «Календар любові», а дехто — аби взагалі для себе його відкрити. І в тому — чи не найбільше мистецтво презентації, котра має вести за собою присутніх разом із тим, як рухається творчість та думка поета. Цей взаємно збагачуючий рух був присутнім того жовтневого вечора на ґанку «Книгарні Є».





Потужний енергетичний заряд з настанням сутінок передався від автора та модератора до аудиторії — Іздрик ледь стомлено і по-глибинному мудро позирав на наш вінницький загал із хіпстерів та зачарованих студенток; вони відповідали йому жагучою (аж бриніло повітря) увагою до кожного його слова. Чи можна уявити собі щось краще за 70 людей, що слухають поезію в центрі міста просто на вулиці?

Для тих, хто хоче у повній мірі відчути і почути те, про що говорив і про що розповідав Юрко Іздрик у Вінниці — наш аудіозапис в рамках подкасту «Сторінка 5»: