понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Поразка Мінкульту в битві за українську книжку — як літературні волонтери врятували «український Франкфурт»




Історія Оксани Хмельовської про те, як волонтери-ентузіасти та гурт інді-видавців фактично врятували українське представництво на книжковому ярмаркові у Франкфурті доводить: Міністерство культури в принципі займається популізмом, а не популяризацією української книжки (хоча про останнє не втомлюється повторювати у своїх прес-релізах, проводячи якісь «тематичні конкурси» і роздаючи нікому не потрібні грамоти).

З одного боку, підготовка до ярмарку засвідчила, що видавці в Україні досі часто покладають всі сподівання на якусь міфічну «державу», наче не розуміючи, що вони нею, державою, теж є:

«— За час долучення до робочої групи мені трапилися дві позиції українського видавця і культменеджера, і дві по-своєму правильні. Й обидві я розумію.Перша про те, що ця влада ставиться до культури – української в Україні! – так само, як і попередня, то чи варто виконувати за неї її роботу? 
Навчені досвідом попередніх років участі України у Франкфурті, коли на стенді з віночками й рушниками, заваленому торбами учасників, сидять люди, які не володіють англійською мовою, а переважно спілкуються общєпонятним, українські громадські діячі і видавці з великим острахом поставилися до своєї безпосередньої участі на стенді у Франкфурті. 

Аякже, ніхто не хоче і заплямовувати репутацію черговим провальним представленням іміджу України закордоном. Українські видавці, що самі навчилися торувати шлях на найбільші книжкові виставки світу, не хочуть, щоби на примітивно оформленому національному стенді стояли їхні все більш якісні книжки. Поряд, скажімо, із поліграфічно-убогими виданнями з відвертим несмаком.
Мовляв, хай влада сама викручується, продовжує везти совкові реквізити й виставляє себе на осміх світу, я до цього не маю ніякого стосунку. Буде інша влада, культурні менеджери, інша організація, тоді, можливо, є сенсу долучитися. І репутація буде чистенькою, ще й для свого бізнесу участь принесе вигоду і пічєнькі».
З іншого боку — дуже добре, що такі, як Оксана, не побоялися — і не стали на першу позицію (дехто став, і не надав своїх книжок до каталогу, вважаючи все це починання заздалегідь приреченим). Натомість згадали, що «Візьми і зроби» є не лише політичним гаслом якоїсь партії, але й принципом, який здатен «витягти» український ринок на нормальний, міжнародний рівень, на противагу агіткам, які везуть як інструмент інформаційної війни з Україною:

«— Бо поки наші хлопці воюють, Азіров у Німеччині презентує книгу «Украина на перепутье. Записки премьер-министра» з своїм баченням Майдану, а відоме французьке видавництво Larousse випускає атлас світу без анексованого агресором Криму. І вже після обіцянки 33 видавцям, що каталог буде добрим, у мене не було іншого виходу, щоб не зробити його саме таким».


Поліна Городиська, Євген Стасіневич, Ірина Батуревич та багато інших доклали чимало зусиль, аби Україна отримала свій каталог новинок до Франкфуртської виставки, гідний стенд та нормальне, сучасне представництво:

«— Фактично основний масив контенту робився за два тижні, коли більш-менш стало зрозуміло, що ми таки їдемо, а для багатьох текстів потрібно було стати автором, а не просто редактором. 
Минулого року Україна не була представлена у Франкфурті, хоча нею цікавилися всі. Цього року нам організатори переносили дедлайн разів 5, і досі, наскільки я знаю всю суму за стенд ще не заплатили. Стосовно того яв відбувалася співпраця держави і волонтерів, виникали складнощі навіть для того, щоб знайти машину, яка б транспортувала книжки у Франкфурт. Про те, що обладнання замовили за тиждень до виставки теж може свідчити про організаторів. Каталог так само надрукований каталог авансом, не оплачені перекладач, літредактор, коректор. У Франкфурті 40 видавців, 10 із них представлені у Франкфурті фізично. Стосовно книг, окремою експозицією у нас представлена проза Олега Сенцова і Надії Савченко, цей розділ називається «Книжки політичних в’язнів».
А Міністерство культури? А що Міністерство... це ще одна сторінка новітньої історії українського суспільства загалом та видавничого бізнесу зокрема, де чиновники Мінкульту прозвітують про «успішне проведення», поки всю справу за них зробили волонтери і просто ті, в кого є елементарна совість та сором, якби Україна на Франкфуртський ярмарок не потрапила. Втім, схоже, що очільникові Мінкульту до того байдуже.