понеділок, 3 серпня 2015 р.

Пікнік ReStArt — від поезії учасників «Студентської Республіки» до музичних імпровізацій


1 серпня у Вінниці на затишній галявині Європейського скверу зібралися колишні учасники «Студентської Республіки» різних років: поговорити, послухати і головне — почитати власні вірші. Студентський парламент Вінниччини та низка місцевих митців організували арт-пікнік під назвою «ReStArt», на якому ми не могли не побувати (події із людьми, котрі пишуть, відбуваються протягом цього року у Вінниці досить активно; цього разу серед учасників цього разу було заявлено людей, причетних до місцевих мистецьких об'єднань та фестивалю Artgnosis).


Головні гості заходу — поетеси Катерина Папуга, більше відома за творчим псевдо «Милый Кать», Марина Однорог, Милослава Черній та музикант Влад Сівак — відкривали низку творчих виступів на ReStArt.

____________________________________________________________


Знаєте, про такі заходи раніше яка-небудь «районка» написала би: «Подія пройшла в затишній дружній обстановці». Але саме так все і відбувалося: із півсотні людей, що зголосилися відвідати пікнік цієї серпневої неділі, прийшло близько трьох десятків, і це — гарний показник як для інді-заходу у Вінниці. До того ж, періодично підходили / відходили люди, які взагалі нічого не знали про ReStArt і просто проходили повз (так, зокрема, сталося із львівськими хлопцями, які надійшли під час музичної частини події і трохи розбавили виступ місцевих музикантів власними піснями).

____________________________________________________________


Музичний старт свята забезпечив Влад Сівак — музикант, якому вдається однаково добре і власна творчість, і кавери на відомі хіти. Саме з останніми аудиторія арт-пікніку і розпочала мистецькі посиденьки: Creep та «Белые обои, чёрная посуда» трішки розшевелили принишклу на початку аудиторію. На жаль, якість звуку записів біля фонтану залишає бажати кращого, а зовнішнього мікрофона для записів у мене із собою не було, тому деяких виступів тут не буде, бо картинка вийшла чудово, а от звук — відверто «ніяким». Це, до речі, «дзвіночок» на майбутнє організаторам — робити подію в такому місці, де шум води не буде глушити голоси та звуки. Те ж, що більш-менш вдалося записати, покажу вам далі.

____________________________________________________________


Організатори події анонсували Марину Однорог як «палку героїню Довлатовських есеїв», хоча на мій погляд, в неї значно більше життєвої енергії, ніж у героїнь знаменитого письменника-емігранта. Простежується внутрішній нерв, можливо, через це в ній є щось спільне із ними. Але відео не буде — знову ж таки, через відверто низьку якість звуку через тотальний шум води, дітей і газонокосарок, які звідкись виникли «в потрібний» момент. Тому читайте сторінку Марини і дізнавайтесь більше з її текстів.

____________________________________________________________


А от Милослава Черній внесла трохи жіночої філософії, певного спокою і розміреності в літні читання (хоча сусідство із фонтаном та галасливими дітьми й песиками не надто добре позначились на тому, як її було чути присутнім):





____________________________________________________________



Алла Жабокрик, вже добре відома серед поціновувачів сучасної молодої поезії у Вінниці, та декілька фрагментів її творчості:



____________________________________________________________

Потім сцену ненадовго зайняли менш відомі (але не менш творчі) поети-початківці зі своїми текстами. І музиканти з Вінниці та Львова:





____________________________________________________________


І завершувала низку виступів «Милый Кать» зі своїми теплими, нібито простими, але одночасно дуже мудрими віршами:




____________________________________________________________


А ось цю несподівану гостю свята з Хмельницького на моє переконання варто було поставити не наприкінці, коли вже всі трохи втомилися і певним чином розслабилися. Було в її віршах щось таке, що проймає і заставляє задуматися набагато глибше, ніж була готова до того аудиторія, котра вже поволі почала робити селфі, обмінюватися враженнями і навіть трохи розходитися хто куди. Між тим, мене не полишало відчуття, що ми пропускаємо щось важливе (наприклад, «Жадана в жіночій подобі», про якого взнаємо за декілька років, і тоді матимемо можливість згадати цей вечір як провісник великого літературного явища):



____________________________________________________________

Звісно, були певні організаційні дрібниці-недоліки, за які можна було би «зачепитися» та критикувати — але не стану. Надто було тепло, невимушено і відкрито. Не знаю, чи будуть ще подібні «рестарти» на вінницьких паркових галявинах найближчим часом — але те, що відбулося, було по-справжньому, юно, щиро, відкрито. В цьому, певно, і була головна мета. Вона цілком вдалася.