неділя, 9 серпня 2015 р.

«Фелікс Австрія» — цукеркова історія, що тане під скляним дахом

Софія Андрухович в ролі письменниці мовчала 7 років — з часу «Сьомги», що вийшла ще 2007-го. Хоча роман, який вона видала завдяки «Видавництву Старого Лева» став несподіванкою не лише через це довге мовчання — а через блискучу мову, помірний сентименталізм і дещо детективний сюжет. Всі ці складові дали змогу ВВС-Україна назвати «Фелікс Австрія» найкращою книгою 2014 року.

Сама авторка в Facebook пожартувала, що просто написала книгу про їжу — і так, їжі справді чимало (з огляду на те, що головна героїня Стефа, від імені якої йде оповідь, постійно готує для своєї пані Аделі). Але чи придатна «історія про їжу» бути поживою для читача, спраглого романістики?

Жарти жартами, а книжка є складнішою, ніж здається. З першого погляду все ніби просто: Австро-Угорщина, Станіславів, злам двох століть, «щаслива» квітнуча імперія, в якій прохідка на шпацер важить стільки ж, скільки й відвідування ринку чи виступу знаного ілюзіоніста. Звідки тут взятися драмі?

Хіба що із любовного трикутника чи привидів минулого, що постають раптово під час зустрічі служниці Стефи із коханням своєї юності, котрий встиг стати панотцем. Ну і вередлива панночка Аделя, котра виросла і стала вимогливою господинею — і хоч виховувалась разом із Стефою, але не впустить можливості дошкулити їй з ревнощів чи то просто від нудьги.

Все ніби тече розмірено-сентиментально — аж допоки в місті невідомий злодюжка не починає викрадати церковні реліквії, а чоловік Аделі не знаходить у своїй каменярській майстерні невідомого хлопчика, що не розмовляє.


Івано-Франківськ на межі позаминулого та минулого століть Софія Андрухович змалювала в щонайменших деталях і навіть з якоюсь любов'ю: можливо, через те, що вона народилась у цьому місті 1982-го. Деталей в книзі дуже багато — настільки, що часом ти поринаєш в описи і починаєш блукати в них, немов у музеї старожитностей, розглядаючи яку-небудь порцеляну чи карафку із темного скла, дивуючись портретові на стіні чи годинникові, що має надто дивний механізм як для сучасного глядача.

Цукерковість та камерність атмосфери міста подекуди розбавляється стрімкими поворотами, схожими за раптовістю та свіжістю на гірську річку — хоча й сама публіка із другорядних персонажів роману не надто від того в захваті. Адже завжди краще укладати щасливі шлюби, аніж воювати із реальністю та визначеним долею місцем у світі. Хто є служницею — нею і має залишитися. Казна що: каменяр вигадує, що можна створити палац зі скляним дахом, а служниця — що в неї може закохатися людина вища за статусом, а оманливий штукар — що зможе ошукати усіх за допомогою чудернацького хлопчака із далекої східної країни, просто нечувано!


Втім, у відповідальний момент істина однаково зринає — і читача чекає стрімка і дещо містична розв'язка, в якій навіть неясно, що є витвором розпаленої уяви Стефанії Чорнінько, а що — реальністю. Скляних дах маєтку, схожого на казковий марципановий будинок, валиться в полум'я немов все вибудуване цукеркове королівство, де ніхто так і не зміг здобути реального щастя попри задеклароване на його гербі. Попереду щасливу Австрію чекають зовсім не щасливі часи. А от що чекає героїнь історії, що сплелися життєвими стовбурами, немов два взаємопов'язаних дерева, — про це кожен із читачів має здогадатися сам (або принаймні спробувати, читаючи роман Софії Андрухович).

280 сторінок деталізованої і красивої прози від «Видавництва Старого Лева» — шукайте в книгарнях свого міста. Хоча би для того, щоби збагатити власне мовлення — діалектизми та літературна мова тут переплетені не менш тонко, ніж сюжетні лінії.