неділя, 9 серпня 2015 р.

«Далекі близькі» — філософи і ми

Ця книга стала, можливо, однією з кількох найбільш обговорюваних протягом 2015 року. З одного боку, це — незвичне явище для українського масового читача, який в принципі не звик цікавитися філософією як такою. З іншого — яскраве свідчення того, що вдало обрана форма, цікава манера розповіді та глибинне вивчення психології та світоглядної проблематики видатних мислителів минулого може (і повинне) породити низку запитань в голові навіть тієї людини, котра не надто цікавиться філософією.

А може, все набагато простіше: це книжка про філософів, написана філософом для звичайних людей. Причому настільки зрозуміло та відкрито, що окрім невеличкого прошарку інтелектуалів вона «зачепила» навіть просте студентство та офісних клерків.



Володимир Єрмоленко народився 1980 року у Києві, вчився у НаУКМА, де і викладає зараз. На відміну від багатьох українських викладачів, має ступінь доктора політичних студій у Парижі та не боїться багато мандрувати не лише між різними країнами, але й між дисциплінами. «Далекі близькі», про яку ми говоримо нині, — теж свого роду «міждисциплінарна» мандрівка: поєднання літератури, філософії, історії, біографії та суб'єктивізму. І в кінцевому підсумку — поклик до рефлексії для читача, натяк про потребу задавати питання і шукати відповідей не лише у когось відомого, але й у самого себе і для самого себе.



«Далекі близькі» — друга книга автора, містить 12 есеїв про філософів, які постають перед нами не забронзовілими постатями із далекого минулого, а живими людьми із своїми страхами, болями, радощами та прагненнями. Кожен фінал передбачувано сумний (чи філософський; бо як ще можна ставитися до смерті, котра ставить крапку навіть у бутті філософа?); але дорога до нього в кожного своя — і саме про цю дорогу говорить Єрмоленко із читачем. Не про творчий доробок. Не про внесок конкретного філософа. Не про вплив на світову культуру чи науку. Про життя кожної окремої постаті, котра перш ніж стати легендою, була просто людиною. Як ви чи я. Ось як у передмові сам автор говорить про це:

«—Мене дратувала маніяк далекості, яка часом пронизувала ставлення до цих людей. Мені хотілося думати, що класики можуть бути близькими. Не холодними статуями, не пафосними портретами, не далекими міфами і легендами, а близькими. Тими, хто може бути поруч.  Друзями чи сусідами».

Власне, це Володимирові Єрмоленку вдалося. Якби філософія в моєму виші викладалася в такій манері, можливо, вона не викликала би в мене холодної паніки в підготовці до сесії. Принаймні, хотілося би, аби таких книжок в нас ставало більше.



Кожен, хто прагнув того ж — аби кумири та ідоли набули олюднених рис близькості — знайде в цій книзі хороші приклади, як це можна зреалізувати. Через хворобливу близькість до матері Руссо чи холодну віддаленість від батька Ґарі; через чисте епікурейство Казанови чи відродження у любові до моря та подорожей від Мішле; через рабську відданість Шпільрейн чи пошуки невидимого Флобером.

Так, через деякі есе доведеться пробиватися, неначе крізь ліс нюансів та тонкощів, а інші при цьому будуть йти легко і невимушено, сторінка за сторінкою. Втім, така публіцистика вартує приділеного часу і витрачених грошей від першого до останнього аркуша. Рекомендую усім, хто шукає знайомства із різними епохами та постатями минулого, при цьому бажаючи бачити перед собою портрети людей, а не нудну біографічну довідку з класичних хрестоматій.



Майже 300 сторінок, «ВСЛ», 2015 рік, придбати можна в мережі «Книгарня Є» чи в інших книжкових магазинах, або ж замовити інтернетом на сайті видавництва.