понеділок, 10 серпня 2015 р.

ОНОВЛЕНО: Ксенофобія Ольги Деркачової та незручні запитання до видавництва Discursus


На жаль, ми свого часу мали навіть змогу відвідати презентацію книжки Ольги Деркачової (яка отримала спеціальну відзнаку «Коронації слова—2014», хоча є досить посередньою і за сюжетом, і за використаними літературними прийомами). Але ніколи би не здогадався, що за декілька місяців матиму нагоду знову згадати про пані Деркачову вже в іншому амплуа.

Саме тому — на жаль. Якщо прозу пані Деркачової ще можна прочитати один раз і навіть намагатися зрозуміти, то толерувати ось такі опуси — це вже вище розуміння людини, що не належить до «бонів», до яких ця письменниця має бажання себе не відносити (і аж кричить про це заголовком свого допису в блозі) — але від того не перестає бути однією із них. Просто декілька найяскравіших цитат:

Але їх дедалі стає більше. Але вони привозять свою культуру та дружин. Вони заселяють наш світ своїми усмішками та звичаями. Зайшлі чоловіки сидять у наших кав’ярнях та купують на наших базарах овочі.
Знаєте, що це нагадує? Шматок промови Гітлера про нечистий єврейський дух, що отруює все довкола. В університеті, що носить ім'я Василя Стефаника, раптово почали вивчати «Мою боротьбу»?

Від кого ж наші дівчата народжуватимуть? – спитала я у знайомої. Звісно, то було риторичне питання. Від них, - відповіла вона, вказавши пальцем на купку негрів, перепрошую, африканців у вишитих футболках. Їхнє сім’я вже дозріває в лонах наших жінок, як звичаї в наших душах. Спочатку чорношкірі та арабські кав’ярні, потім вулиці та мікрорайони
Вочевидь, поборниця расової чистоти може сповідувати все, що захоче. Але є один нюанс: вона викладач вишу, та ще й не якого-небудь комерційного коледжу, а доцент національного університету. Вочевидь, можна бути викладачем у майбутніх педагогів — і бути расистом. Чи не можна?

Висловлювання пані «письменниці» нагадують мені сімейну оповідку про поширений (навіть у викладацьких колах) жартівливий наспів 70-х років ХХ ст. про те, що «кругом жиди, одні жиди» — і подібна псевдофольклорна дикість сприймалась цілком належне «викладачами» та чиновниками брежневської доби в період розпалу «боротьби з космополітизмом» (тобто з єврейством). Те саме — «боротьба з політкоректністю». Дивно, як ще Деркачова не вдається до термінів на кшталт «толерасти», «ліберастія» і «розгул етнічної нерозбірливості». А цілком могла би. Тож дякуємо, що хоча би без «бонівських» кліше обійшлося.

Висловлене авторкою вже семи книжок в принципі нічим не відрізняється від того, як деякі російські «відтворювачі літер на папері» називають українців хохлами і національною помилкою Росії. Просто загорнуте в обгортку «АТО—національні втрати—біль—сентименталізм—війна—зрада—перемога». Обгортку, на яку добре реагує вишиватницький сегмент Facebook, але в адекватних людей ця обгортка викликає щонайменше здивований порух брів.

З 2010 року пані Деркачова також є членом Національної спілки письменників України. З такими поглядами на расу, етнос та націю варто було би подивитися «Американську історію Х» — і вибачитися перед власними читачами та колегами. А так, пробачте: закордонну культуру пані письменниця не толерує, про що це я взагалі...

Але і це питання нас цікавить щонайменше. Нас більше цікавить, чи збирається видавництво Discursus і далі співпрацювати з людиною, котра розпалює расову та етнічну ворожнечу (у вільний від роботи та письменництва час)?

Чи поділяє колектив видавництва публічно висловлені погляди автора, з яким має контракт?

Чи прокоментує якось роботодавець та літературний агент пані Деркачової вислови, які коштували би їй в цивілізованій країні не те що гонорарів чи репутації — а можливості подальшого перебування в Спілці письменників та взагалі асоціювання себе із українським письменницьким рухом?

Чи захочуть її колеги та інші номінанти і володарі «Коронації слова» якось прокоментувати цей маніфест особи, яка бажає етнічної чистоти та розмноження тільки расово вірних чоловіків та жінок?



Я не проти чужоземців, якщо вони розчиняються у нашому просторі

Хочеться відповісти пані Деркачовій: ми не проти, якщо «майстри пера» з поглядами, як у пані доцента, розчиняться в імлі національної літератури, ніби їх в принципі ніколи не існувало — як тимчасова помилка, яку припускають навіть у Спілці письменників чи в оргкомітеті національного літературного конкурсу.

UPD: офіційна позиція видавця не забарилася



Фото: зі сторінки письменниці в Facebook