вівторок, 25 серпня 2015 р.

«Ловець у житі» — чергова спроба «КСД» вийти з прірви «перекладів»


Щиро кажучи, ця книга для мене — ковток ностальгії з юності, коли вона була серед улюблених (завдяки перекладу російською ще із тих, радянських часів книговидання, коли окрім російськомовної версії, інших поширених накладів не було). Видавництво «КСД» одночасно подарувало і приємність, і розчарування, випустивши україномовну версію. Чому так? Спробую пояснити.

Перше — суворо кажучи, «Клуб Сімейного Дозвілля» в 2015-му повернув до українського читача переклад Олекси Логвиненка 1984 року (якщо вірити обкладинці). Отже, ми не отримали нового — ми знову опинилися в мовній та перекладацькій традції 20-річної давнини, і це помітно. До того ж, місцями зустрічається одвічна проблема русизмів — може 1984-го це було нормою, але 2015-го фрази на кшталт «полізе в пляшку» (лезет в бутылку), «прохолодний коктейль» (в значенні «прохладительный», тобто «охолоджувальний»), всі ці «дзенькнути по телефону», «усна мова» (замість «мовлення»), «заробив кілок» (замість «отримав одиницю»), «розводити віскі» та «не фарбують губів» виносять мозок. Діалектизми та літературно красиві звороти немов натикаються на паркан із подібних мовних конструкцій — і протягом усієї книги читача не полишає відчуття, що насправді він читає двох різних Селінджерів.


«Ловець у житі» — фундаментальний твір нової американської літератури, який в україномовній версії замість шукань 17-річного юнака перетворився на якусь жаргонно-суржикову повість (розумію, що видавці орієнтувалися на англомовний оригінал, де діалектизмів та сленгу хоч греблю гати, але потреба в літературній інтерпретації та адаптації нікуди не зникла, зрештою; і тут український переклад помітно програє російському).

П'ять тисяч примірників, віддрукованих в квітні 2015-го, вже розійшлися книгарнями, але ажіотажного попиту на «Ловця» (до речі, чи проводив хто із видавців та читачів аналогію між кетчером в футболі та ловцем у житі з перекрученого вірша Бернса? А варто було би — як на мене, це одне з контекстуальних «підморгувань» від автора до читачів, яке усі чомусь ігнорують) — ажіотажного попиту не помітно. Хтозна чому — може, двадцятилітні читачі україномовної художньої прози просто не дочитали ще «Атланта» Айн Ренд? :)


Історія пошуків свого місця в житті, родинної любові та конфлікту між старшим і молодшим поколінням, одвічна проблема батьків та дітей, бунт проти себе та життя, який зрештою закінчується розбитим серцем, надлишковим першим алкоголем та невдалим досвідом «дорослості і самодостатності» — усі складові, що роблять «Ловця в житі» Селінджера одвічно потрібною та актуальною книгою. Хай тепер вже ніхто і не їздить в старих авто та не п'є віскі в дансінгах чи джаз-клубах, але проблеми підлітків та їхнього несприйняття лицемірства та пустопорожності «дорослого» світу нікуди не зникли навіть після того, як із нічних клубів та готелів зник джаз.


Чи варто вам купувати саме цю версію перекладу? Я не можу вам однозначно її порадити без усіляких застережень. Якщо ви вже читали і хочете мати український переклад — можете ризикнути. Але в даному випадку вийшло так, що оригінал поки що не отримав належної україномовної інтерпретації (на мою суб'єктивну думку).