понеділок, 15 червня 2015 р.

Марія Крючок, одна із організаторів TEDxKyiv — про реалії та майбутнє бібліотек в Україні



Знайомство із Марією відбулося випадково, коли ми дізнались про її плани виступити із доповіддю про організацію публічного простору бібліотек під час проведення «Книжкового Арсеналу». Так з'явилася ідея розповісти про те, як влаштовано бібліотеки в нас та за кордоном — і чому важливо говорити про це і впроваджувати іноземний досвід в Україні. Але все це вилилося в цікаву розмову не лише про бібліотеки, але й про читання, літературу та майбутнє української книги.


—Для початку розкажи трохи про себе і про те, чим займаєшся і як твоя робота / захоплення пов'язані із книгами


Я — за освітою соціолог-журналіст і цікавлюсь масовими комунікаціями. Зараз дописую і захищаю диплом про твіттер-дипломатію в Україні, і думала, що буде купа вільного часу, але цікаві проекти знайшли мене до того, як я офіційно отримала диплома магістра НаУКМА :)

Я — один з організаторів TEDxKyiv 2014, хоча як волонтер там останні 3 роки. Останні півроку TED реанімовував мене практично щоранку, бо загальний контекст навколо був дуже депресивний та стогнаційний, тож це те, що мотивувало рухатися вперед, розвиватися і пробувати нове.

Взагалі маю досвід роботи у багатьох цікавих проектах, починаючи від стартапів у 2009 (до того як це стало мейнстрімом) і закінчуючи всеукраїнськими проектами на кшталт Skills Academy. Книги в моєму житті є постійно, бо потрібно багато читати аби розуміти, що до чого. І мені часто не вистачає знань про деякі сфери людського життя, аби складати картину про світ більш комплексно. Це так звана допитливість і бажання все знати.

Останнім часом я спокійно дивлюсь ставлюсь до того, що все знати неможливо, але це не зупиняє мене цікавитися космологією чи квантовою фізикою. Насправді, більше читаю англомовних джерел в Інтернеті, різноманітні статті, публікації. І відносно нещодавно для себе визначила, що читання стає як хоббі, відповідно книжка стає відпочинком та прекрасним способом для дозвілля.​

Певно, тому що я почала відходити від формату, коли книга - це обов'язкова частина курсу і її треба швиденько прочитати зараз, бо є ще купа статей та інших досліджень на наступний тиждень для читання.



—Ти виступала нещодавно із доповіддю про організацію простору бібліотек. Чому саме ця тема і як до неї прийшла? Розкажи про це детальніше


Я навчаюсь в Могилянці, і у нас тут — 9 бібліотек. У мене ніколи не було проблем з тим аби замовити книжку, бо я могла зайти о 2й ночі на свій електронний формуляр, замовити все, що мені потрібно, і автоматично система оброблювала мій запит так, що зранку, коли відкривається бібліотека, я могла прийти і почати працювати з ними. Єдина проблема, що з часом мої академічні інтереси стали якимось космічними, бо про твіттер українською, наприклад, я взагалі не бачила книг, а про твіттер-дипломатію не бачила взагалі, навіть англійською. Тобто Могилянська бібліотека​ почала бути для мене місцем, де я можу почитати щось фундаментальне та грунтовне про те, чого я не вчила.

Нещодавно у нас відбулось форматування бібліотек на 3 простори: червоний, жовтий та зелений. В залежності від кольору, ти можеш здійснювати набір речей, тобто червоний - суто бібліотека у класичному її вияві з абсолютною тишею, жовтий - ти можеш обговорювати свої навчальні проекти, а у зеленому навіть пити чай та їсти канапки, що по-суті можна робити у будь-якому коворкінгу. Я побачила, що зручно і це працює, і потребувало з ресурсів аж поінформувати та роздрукувати умовні позначки для кімнат та коридорів біліотеки. Але я випускаюсь, тож я задумалась чи буде якесь схоже місце в Києві аби так само було зручно прийти, попрацювати, обговорити якісь проекти, при цьому я сплачую 0 і маю навколо купу прекрасних людей.

І тому вирішила пригадати, що я знаю про звичайні київські біліотеки, і що це взагалі насправді таке. Я тоді полізла читати закон, познайомилась з піар-менеджером Української бібліотечної асоціації, дізналась як справи з біліотеками взагалі, точніше отримала радше підтвердження своєї гіпотези.

Ми маємо ситуацію, що в селах та маленьких містечках, бібліотека - прекрасне місце для роботи та навчання, де іноді буває чи не єдиний доступний для всіх компютер, в той час як столиця має забагто різноманітних місць для просторів, але не займається біліотеками. Я пригадала також, як колись познайомилась з однією бібліотекаркою з Феодосії. Це був Sustainability Summit восени 2013, де власне говорили про ідею сталого розвитку для всіх сфер життя. Так от ця бібліотека з Феодосії - це була машина з купою книг, де всі могли підходити і читати. Тоді мені розказали, що фактично бібліотека влаштовує своєрідний road tour, тобто розповідає про своє існування поза своїм простором. Такий простий та чудовий спосіб для популяризації, який вже натякає на те, що там не нудно.

Минулої весни я їздила до своєї подруги в Варшаву, і ми з нею гуляли на даху Національної Варшавської бібліотеки. І цей досвід, що біліотека має парк, а біля неї є приємні кав'ярні дуже мене надихнув, точніше форматнув моє бачення бібліотек як чогось занудного, коли ми говоримо не про університетські.

А цього року в лютому була в Ризі. У них там є Національна бібліотека. Вона дуже скандальна, бо це модернова будівля, де ясно, що відмивались якісь кошти, але наразі це місце, де проводять різноманітні міжнародні заходи, бо простір та формат біліотеки дозволяє це роботи. І навколо цієї біліотеки є, наприклад, гарна легенда про те, що наповнювали її книжками всі мешканці Риги, стоячи в лінію та передаючи з рук в руки книжки зі старих бібліотек. Чи якось так. Але ідея обєднання спільноти покладена в основу цього простору, що вже додає якоїсь йому екстра цінності.

Тож, певно акумуляція всього цього досвіду якось мене внутрішньо спровокувало говорити публічно про необхідність зміни бібліотечного простору під сучасні потреби мешканців мегаполіса і шукати однодумців, хоча як на мене нічого нового.



 —Чого взагалі, за твоїми спостереженнями, бракує українським бібліотекам? Чи складно змінити існуючий стан речей і від чого, на твій погляд, залежать такі зміни? ​


Я почала проводити свій персональний аудит серед київських бібліотек у вільний час. Заходжу в різні бібліотеки, дивлюсь, що там відбувається, розмовляю, задаю якісь питання персоналу, що там працює. Цікавий досвід відслідковувати як радянський дух не пропускає сучасні штуки типу клієнторієнтовності :) Але не всюди, безперечно, є адекватні та навіть активні працівники біліотек, які влаштовують літературні вечори, якісь ігри на гітарах тощо.

Насправді бібліотеки - це чудові місця для тотального лаунжу та медитації. Але ми ж говоримо про якесь інтелектуальне та сучасне середовище. Я б сказала, що їм бракує життя, отого, що вирує на вулицях Києва, насправді.​ І не вистачає фінансування для сучасної літератури. Але я думаю, що це може змінитися.

Уявіть, що з вашої найближчої бібліотеки ви можете зробити оту гарну з подушками біля вікна, як на улюбленій картинці. Ви тоді захочете там зустрічатися з друзями. А потім ви можете запропонувати якусь апку для синхронізації буккросінгу (я сподіваюсь, що така є, бо як немає, то мені будь ласка еквіті дайте за ідею :)), і книжки автоматично прийдуть в бібліотеку через користувачів.

І коли в бібліотеках будуть люди, то видавництва будуть давати нової літератури у більших об'ємах для читання, бо буде аудиторія. Оце я думаю, що можна змінити, залежить від бажання людей. Решта - деталі.

—Простір, який слугує бібліотекою в більшості навчальних закладів чи в містах, як правило має вкрай стереотипний вигляд (якщо говорити про наші реалії). Які найбільш незвичні бібліотеки тобі доводилось бачити і де?


Дещо я вже розповіла. Але насправді дуже хочу потрапити в США, там є просто цілі витвори мистецтва. Але у них і біліотеки виконують іншу роль трішки, бо це є місце збору для громади. До нас якось приїжджала одна панянка з США, яка працює в бібліотечній асоціації,​ і розповідала, що у них там в бібліотеках відбуваються різноманітні публічні дискусії і іноді доходить до бійок. Мене це так вразило. Уявіть таке десь у нас. Не бійку, а бійку в бібліотеці, внаслідок палкої дискусії на суспільно важливу тематику!

—Вдома маєш особисту бібліотеку? Якщо так, то розкажи трохи про неї ​


Маю трохи книг. Щоб казати гордо, що то прям бібліотека - навряд чи. У мене тут художня та професійна література, трошки езотеричної літератури, і всякі штуки типу соціологіяної енциклопедії. Найкрутіша книга, напевно, це Г.Дж. Уеллс "Повести и рассказы" 1956 року. Вона така потерта, з пошкодженою палітуркою та коричневими сторінками, та має оцей приємний запах, який мають тільки старі книжки.

—Поговоримо також і про літературу. Які автори із класиків та сучасників тобі подобаються? Чи перечитуєш книги, чи є якісь найбільш улюблені серед них? 


​Я завжди думаю про те, що у світі настільки багато книжок, що я ніколи їх не прочитаю. І я таки їх ніколи не прочитаю, бо вони продовжують друкуватися :) У школі я не прочитала всі книжки, які нам задавали, але дуже полюбляла фантастику, люблю її досі. Власне, завдяки цьому жанру я почала читати взагалі.

І якби це не було смішно, почались мої книжкові мандри з «Гаррі Поттера». За це Джоані Роулінг велике дякую, насравді, бо після цього я почала просто ковтати книжки. Одна з найкращих книжок, яка на мене дуже вплинула в дитинстві це "Король крадіїв" Корнелії Функе та Філіп Пулман зі своєю трилогією "Темні матерії".

Ще був час, коли я закінчувала школу і з'явилась цікава серія книг від російсього видавництва "Этногенез". Перша, яка вийшла називалась "Маруся", ну тому я її очевидно купила і прочитала. Сам проект був дуже цікавий: вони викладали спочатку аудіозаписи, потім друкувати книжку, а потім викладали у доступ. Але фішка в тому, що це ціла систем книжок, де є декілька сюжетних ліній, героїв, часових проміжків, які всі між собою поєднуються історіями та чудесами, що трапляютьс з людьми, які мають ту чи іншу чарівну фігурку.

Як на мене, для книжок немає віку, там завжди є щось, що ти можеш знайти саме зараз, бо воно є тобі актуальне. Ну тому люди і перечитують книжки. А фантастика в цьому плани дуже класна, бо вона розвиває найкраще твою уяву, тож коли ти бачиш чужі неіснуючі світи, ти можеш створювати свої, і мріяти якось більш глобально.

Класичне, напевно, — це буде вищезгаданий Уеллс з "Війною світів" та оповіданням "Перші люди на Місяці". Це насправді неймовірно бачити як змінюється світ, і прекрасно знати, що такі твори зберіглися. Це якби кінець 19ст і початок 20го. З одного боку, коли ти сьогодні йдучи по вулиці можеш написати, наприклад, повідомлення другу в Китай користуючись Інтернетом, для тебе смішно читати як за уявлення Уеллса люди полетіли вперше на Місяць, а з іншого - захопливо просто розуміти скільки всього змінилось і як ми інакше мислимо тепер.

Ще одни класичним, але більш сучасним для нас твором є "Солярис" Станіслава Лема. Він теж трохи космічний, і за відчуттями якийсь занадто химерний. Втім в ньому є в достатньомо реалістичного, особливо коли ти розумієш, що є програма Mars One...

З сучасників я люблю Марину та Сергія Дяченків. Це — українські фантасти, подружня пара. Там кожна книга просто повністю тебе заглинає, ти там перетравляєш сам себе та свій світ, виринаєш і починаєш інакше сприймати навколишній стан речей, бачити явище на які раніше не звертав уваги. У них всі твори чудові, і я їх всі перечитала, але найбільше мене вразила Vita Nostra. Це одна з небагатьох книг, які я перечитувала, і її перечитувала тричі. І кожен раз як нова, бо увага акцентуються завжди на інших речах. Я не знаю в чому секрет. Треба перечитати ще раз :)

І люблю Сергія Лук'яненка. Якщо хтось щось чув про «Дозори», але не хоче читати, то раджу трилогію "Геном". Але взагалі у нього всі світи неймовірні. Останнє, що я прочитала фантастичного, це книжка, яку я купила молодшій сестрі - Селі Грін "Напівдикий". Ми вже прочитала першу частину "Напівкровний", і це друга. Казки казками, але я задумалась над тим, що в казках ніколи немає "більшості" і ніхто не питає "думку громадськості". Є лідер та його банда, які приймають рішення і змінюють світ, решта - підтягуються чи помирають.

І це паттерн. Я ніколи про це не думала раніше, бо іноді мозок хоче відпочити, а не аналізувати. Але якщо проаналізувати, що нам читають в дитинстві і як це на нас впливає, то думаю, що можна знайти багато з них віддзеркаленого у нашому житті. Мені в дитинстві читали Чуковського, який писав "а лисички взяли спички, к морю синему пошли, море синее зажгли" або "крокодил солнце проглотил". Але мама обирала і нормальні книжки, тут мені пощастило. А уявіть тих людей, які на цьому виросли. І оскільки це переважно російська дитяча література, то чому всі дивуються, що на людей так діє російська пропаганда? Вони виховувались у світі якогось божевілля, тож це є нормою.

А в США були принцеси всякі. Але там казка завжди закінчувалась після весілля, тому невідомість лякає — і ми спостерігаємо, що тепер сім'я формується пізніше, діти народжуються пізніше, і велика кількість розлучень, бо немає казок про щасливе подружнє життя чомусь. Але це мої такі перші спостереження, просто ділюсь, вони без емпіричних даних :)

—Які книжкові події в житті України для тебе є найбільш знаковими (окрім Книжкового Арсеналу, звісно)?


​Львівський Форум видавців, звичайно :) Насправді, я — не найбільший у світі книгоман, тобто я себе взагалі до фанатиків не відношу. Безперечно є якісь тусовки, конференції, виставки. Серед тих, що для всіх, це, дійсно, одна події в Києві і одна у Львові.

—Якби в тебе була можливість змінити щось у поточній ситуації в книговидавничій / бібліотечній справі — що би ти змінила?


Я б почала писати дитячі книжки. Про мир та добро. Немає сучасної дитячної української літератури, я не знаю на чому ростуть сучасні діти, бо це переважно мультимедійний контент і це іграшки. З книжок, які приємно тримати в руках та читати маленьким діткам, бо там можна довго розглядати малюнки знаю тільки "Абетку" від «АБАБАГАЛАМАГА». І в них ще декілька книжок з казками, але казки-то старі, хоча і нові ілюстрації.

Ще шкутильгає дизайн та верстка книжок. Може бути класна книжка по контенту і ніяка ззовні, відповідно ніхто не купляє. У нас вже є багато фахівців, які знають і можуть робити книжки як цілі мистецькі шедеври, питання чи може собі таке дозволити видавництво. Оце ті речі, які я бачу як просто читач, але думаю, що це питання часу.

—Як вважаєш — друкована книжка доживає свій вік і поступиться електронними книгам чи люди будуть і далі читати книги, надруковані на папері?


Мені 5 років тому, як я купувала свою електронну книгу, всі казали, що не буде паперових скоро взагалі. Вони є. І вони будуть. Електронна книга​ — це формат. Так само як формат є планшет, а є смартфон. Чи доживає свого віку смартфон, коли вони лише збільшуються і починають бути схожими на міні-міні планшети? Ніхто не париться, бо на ринку досі можна купити чорно-білу «нокію».

Але для мене в цьому питанні завжди є питання збереження дерев, якщо чесно. Я — за те, щоб друкувати розумно. Але поки ми можемо собі дозволити, ми будемо друкувати книжки. Будуть читати паперові книжки, питання лише коли це стане зовсім розкішшю.

—Які три книжки найбільше вплинули на тебе за минулий рік? Розкажи коротко про них і чому саме вони тобі сподобались


Чи точно це був минулий рік, не скажу, але книжка, яку, як на мене, мають прочитати всі - Антарова Конкордія "Два життя". Там як раз 3 томи. Не повірите, але в цій книзі головний герой - автор "Війни та миру", і навіть є Енштейн. Але як це все описано та подано - це важливо.

А якщо щось більш побутове та практичне, то Мег Джей "Важливі роки". Коротко про цю книгу можна подивитися її TEDTalk, є субтитри українською Це — книжка, яка переформатувала мене і після якої я набиваю шишки для засвоєння написаного. І раджу всім своїм друзям, поки всі, хто прочитали так само під враженням.


—Дякую за розмову. І наостанок — твої побажання нашим читачам


Кожна книжка — це частина вашого життя. І вона потрапляє до ваших рук тоді, коли це для вас найбільш потрібно. Їх іноді треба закривати, а іноді до них повертатися. Важливо не те, що там написано, а те, що ці символи на папері чи екрані викликають всередині вас. І якщо це емоція та відчуття від яких ви можете сміятися чи плакати, то це справді те на що варто витратити свій час.

Прислухайтесь до себе і того, що у вас відбувається всередині, бо ваш зовнішній світ - ваше відображення.​ І так, читайте казки. Вони вчать нас мріяти і тягнутися до своїх мрій.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Прокоментуйте цей матеріал