четвер, 10 січня 2013 р.

"Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки"

Був у моєму житті період, коли я цікавився тим прошарком літератури, що відома нам нині як "сучукрліт" (років 4-6 тому цієї літератури стало якось одразу помітно багато: вона мовби вихлюпнулась за межі Києва, Львова, Харкова по меншим українським містам, книгарні великих мереж на кшталт "Емпіку" почали "добиратись" до пересічних українських обласних центрів - а за цим виник й інтерес до відносно дешевих і нікому раніше не відомих книжок та авторів, що в той час були). Серед книжечок якогось воістину "захалявного" формату в мене досі "живе" і книжка Наталки Сняданко, про яку сьогодні й поговоримо.


В Польщі ця книга вийшла взагалі ще 2004 року, а от в Україні її видали 2006-го. Я її придбав восени 2007, коли сам собі пообіцяв щомісяця купувати хоча б 1 книжку українською (хоча як показало життя, цієї обіцянки вистачило лише десь на півроку). Жовтуватий папір, великий шрифт, гнучка обкладинка, котра попри те, що книжка в основному стояла на полиці, якимось неймовірним чином примудрилася потертись. А що ж всередині?
В основі - історія молодої ґастарбайтерки, котра їде на заробітки за кордон, сповнена ілюзій та наївних сподівань на те, що от за кордоном можна здобути нарешті омріяне. Хоча героїні не відмовиш у здоровій самоіронії і навіть здатності ставитись до найскладніших поворотів та розчарувань із гумором.
Власне, книжка нічим би не вирізнялася з маси аналогічних коротких життєвих історій, якби не ота сама ґастарбайтерська тематика і взагалі такий собі "знімок" з того періоду, коли з "кравчучками" українки та українці молоді й літні рушали за "купи-продай" в пошуках грошей, кращих можливостей (і власне оте "кравчучкове" покоління поволі трансформувалось у покоївок та медсестер, кравчинь та доглядальниць по італіях та іспаніях, де й досі переживають свої "пригоди" вже не такі молоді українки).
Навряд чи вже зараз ви знайдете цю книжку у продажу, але в цілому це - легке, з гумором чтиво без претензій, але з цікавим загальним перебігом і сподіванням на краще (ох вже ця професійна риса українського народу - "без надії сподіватись").

Немає коментарів:

Дописати коментар

Прокоментуйте цей матеріал