пʼятниця, 3 серпня 2012 р.

"Українець, який відмовився бути бідним"

Сьогодні на моєму столі - книга із цікавою історією не лише тому, що це - розповідь про комерційний успіх вихідця з України, але й через те, за яких обставин ця книга потрапила до моєї бібліотеки.


Йдеться про книгу Михайла Слабошпицького "Українець, який відмовився бути бідним" - біографічну розповідь про українця Петра Яцика, котрий потрапивши в еміграцію до Канади в середині ХХ століття, зумів стати не лише мільйонером за рахунок цілком чесного ведення бізнесу, але й увійшов до числа меценатів, котрі чи не найбільше зробили для розвитку науки та культури, історії та друкованого українського слова в північноамериканській еміграції.

 Книга видана була 1994 року у київському видавництві "Рада"; але дізнатись про її існування і навіть отримати безпосередньо із рук того, про кого цю книгу написано, мені пощастило значно пізніше: сталося це весною 2001 року у Києві. Справа в тому, що саме 2000-2001 рр. проводився в декілька етапів перший Всеукраїнський конкурс знавців української мови імені Петра Яцика (про численні махінації та прояви корупції, котрі цей конкурс породив в реаліях українських кабінетних інтриг численних "районо" та "облоно", і згадувати годі: в кінцевому підсумку обіцяний розмір переможних премій у 5 тис. гривень для учасників із так званих "російськомовних" шкіл (привіт вам, поборники "втарого гасударствєнного" - ви й тоді добряче наламали дрова в системі шкільної освіти, коли на олімпіадах та конкурсах навіть всеукраїнського рівня школи почали штучно ділитись на 2 сорти, що давало змогу усунути "незручних" претендентів та вчителів від отримання перших місць та премій на рівні із столичними та "своїми" школами та вишами) - так от, розмір премії за І місце якимось дивним чином із 5 тисяч перетворився на 1 тисячу гривень; але про те все говорити не варто тепер вже). З'ясувавши всі організаційні моменти та добряче попсувавши нерви всім учасникам, співорганізатори із українського боку (бо були в оргкомітеті й канадські представники) нарешті визначились із датою та місцем проведення; і так травневого погожого ранку я опинився на Софійській площі у Києві, щоб вже за якусь годину отримати з рук тодішніх почесних співголовуючих - президента України, котрим на той час був Леонід Кучма, та самого Петра Яцика - нагороду, пам'ятний годинник і низку книжок, серед яких була і ця, котра зараз лежить перед вами.



Чим же ця книга і досі цікава? Насамперед - це приклад і історія звичайної людини, котра через "радісні" перспективи радянського панування змушена була покинути рідні краї і податись в чужоземну заокеанську далину, і при цьому змогла досягти не лише стійкого економічного становища, але й стала допомагати іншим людям протягом усього свого життя. По-друге, в ній - навіть в наведених думках, цитатах та поглядах Петра Яцика -  ідеалізм та прагнення порядку, правильності, системності межують із здоровим прагматизмом, із розумінням того, що праця, наполегливість та порядність лише і є запорукою справжнього багатства людського - не лише матеріального, але й духовного, цілісності людської натури та спроможності людської побудувати щось тривке, справжнє, гідне.



Чимало цитат із книги гідні того, аби пригадувати їх собі не раз: адже вони  - про порядність у бізнесі, про відповідальність, про вміння не балакати, а робити конкретні справи, про суспільство, натуру та цілі людські. Щоправда, деяка критичність і автора, і самого героя до українських історичних коренів та особливостей ментальності в світлі сучасних подій в Україні видаються мені надто максималістичною. Але зрештою той максималізм та нищівна критика так званої "українською традиціної мнтальності" були зумовлені і непростим періодом, в котрий було написано книгу (середина 90-х ХХ століття - пора суцільного "розвалу" та не менших сподівань та іделістичних прагнень до збагачення, це й відбито в заголовку книги, хоча думається мені, тут радще про відмову бути бідним духом та прагненнями, аніж про відмову бути бідним в матеріальному плані).


Шкода, що конкурс за кілька років поступово поглинуло забуття; про постать Петра Яцика перестали згадувати ЗМІ; починання, які канадська діаспора - не лише щодо мови, літератури, культури, стимулювання і заохочення молодих науковців, лінгвістів, філологів, істориків, культурологів - принесла в Україну, змолов політичний "молох" нескінченних виборів та байдужості чиновників від культури. Залишилась лише пожовкла книжечка у тонкій обкладинці.



Вже дописавши цього поста, зазирнув у Google - і був приємно здивований тим, що "Буквоїд" пропонує третє, доповнене видання цієї книги, вже 2011 року. Отже, не забули, інтерес до книги досі є.

«Якби я був президентом України, то подарував би такому чоловікові, як Петро Яцик, гігантський український завод з тих, що їх недолуга наша влада довела до цілковитої руїни, тоді такий завод відродився б з попелу, як птиця Фенікс, і став би славою України», - писав захоплений особою П. Яцика Павло Загребельний. А Дмитро Павличко наголошував: «Яцик повстає проти духовного догматизму, інтелектуального лінивства, хутірної філософії своїх земляків». Юрій Щербак же підкреслював: «Петро Яцик був однією з найнезалежніших особистостей, які я зустрічав у своєму житті».

Немає коментарів:

Дописати коментар

Прокоментуйте цей матеріал